Не знаю, чи можна назвати змінами те, що ми всі зараз здригаємося від гучних звуків. Те, що наше місто майже пусте. Наші діти не ходять до школи, дитячих садочків, практично в кожному районі міста понівечені і розбиті будинки, школи, церкви, лікарні, стадіони та парки. Всюди є згадки від "добрих сусідів", які окупували місто Енергодар і ЗАЕС.

На тому боці Каховського водосховища… Бувшого водосховища… Наші улюблені місця відпочинку: пляжі, зони відпочинку, кафе і готелі на набережній перестали існувати, як і наше любе "Каховське море". Лишилися тільки фото, відео і спогади. Як і про Азовське море, до якого ми з дочкою так любили їздити кожного літа. Шокувала загибель тисяч людей та дітей. Розтрощені міста і села. У це нереально і неможливо повірити до цих пір.

Місто пустішало на очах. Давки на залізничному вокзалі на евакуаційний потяг. Все зачинялося і не працювало. Неможливо було зняти готівку, а термінали не працювали, не їздив транспорт, порожні аптеки та магазини.

Потім все якось потроху налагодилося: і логістика, і робота інфраструктури, банків та аптек. Пізніше у нас пропала вода. Місто залишилось взагалі без води. Ніякої не було, ні технічної, ні питної. У спеку, літом, під обстрілами.

Маю штук з 50 пластикових ємностей з водою, якими заставлена вся моя квартира, маю пару павербанків, які раніше і не пам'ятали, де лежать, а зараз на вагу золота. Маю в телефоні купу контактів перевізників, на випадок втечі. Також маю безліч варіантів, куди донатити на ЗСУ, дрони, тепловізори та інше.

Практично кожен мешканець Нікополя є «щасливим» власником різноманітних осколків та частин ворожих бомб. Від великих залишків корпусу боєприпасу до маленьких залізних заточених дротиків, якими начинені касетні снаряди.