Перший день війни був дуже сумбурним. Я нічого не розуміла. Діти були в Харкові та Києві. Я дуже за них хвилювалась. У Білицькому почались обстріли. Я залишалась вдома три роки. Магазини закривались, аптеки також. У мене була свердловина, тож вода у мене була.  

Я була шокована, коли у 2025 році стало нестерпно жити. Місто повністю зруйнували, тож я виїхала. 

Зараз чекаю тільки миру та закінчення війни. Сподіваюсь, буде компенсація, і я зможу придбати власне житло.