Ми з Гуляйполя Запорізької області. Живемо з дружиною вдвох. Наразі перебуваємо у Києві у нашої доньки через те, що у нас у Гуляйполі йдуть обстріли. 

24 лютого я йшов на роботу, дивлюсь наді мною летить крилата ракета. Оголосили про вторгнення "асвабадітєлєй". Ми працювали до 2 березня. Я електрик за фахом. Наш дім поки цілий. У нас залишилися там сусіди, повідомляють про обстановку. 

2 березня у Гуляйполі зникли відразу світло і вода. За кілька місяців не стало і газу. Ми навідувались, забирали речі. Місто побите, багато знищено будівель: адміністративних, приватних будинків. 

Коли обстріли вже йшли повним ходом, нам сказали, що потрібно евакуюватися. Евакуювали ціле місто. Тож ми виїхали. Спочатку поїхали до Запоріжжя - там у нас живе старша донька. Згодом переїхали у Києв до молодшої. 

Найбільше шокувала сама війна. Не думав, що русня на нас полізе. 

Ми отримували гуманітарну допомогу і від Фонду Ріната Ахметова теж. 

Війна вплинула морально-психологічно. Такої роботи, як хотілося б, немає. Доводиться мотатися по всій Україні. На щастя, великих проблем ні з чим немає. 

Мріємо, щоб війна закінчилась нашою Перемогою. Плануємо повернутися додому і жити у спокійній мирній країні.