Моє все життя пройшло у Гуляйполі. Потім я поїхав навчатись у Запоріжжя, де і залишився. Але мої батьки були у Гуляйполі, коли почалася війна, ховались у бомбосховищі.
У перший день війни я був на роботі на заводі. Про початок бойових дій мені повідомив друг-прикордонник десь о сьомій ранку. Життя змінилось буквально за 15 хвилин.
Найважче було усвідомити, що місто, де я виріс, де були світлі спогади, зруйновано.
Будинок мого дитинства і школа зруйновані. Зараз там практично нічого не вціліло. Дуже багато моїх друзів і знайомих постраждали.
Один друг дитинства загинув на фронті. Він пішов захищати Батьківщину через два місяці після початку війни. Я не розумію, навіщо росіяни до нас прийшли.
Своїх батьків я забрав до себе у Запоріжжя. Вони виїхали на власному авто разом з евакуаційною колоною, в якій були автобуси, що вивозили людей.
Приємно вразили за час війни люди, які підтримують один одного. Дух нашого народу, як ми все це переживаємо, дуже надихає.
Я вірю, що ми переможемо. Після війни життя повинно змінитись на краще.
