Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Оксана Вікторівна Обіход

«Мій батько загинув під час спроби вибратися з Маріуполя»

переглядів: 230

Оксані Вікторівні вдалося виїхати з Маріуполя, а її батько загинув. Вона не знає, за яких обставин він отримав у дорозі черепно-мозкову травму, від якої помер, бо вибиралися вони з міста не разом

Мені 39 років. Я мешкала у Маріуполі, у мікрорайоні Східний. Розлучена, жила окремо від батьків.  

Зі Східного я поїхала 24 лютого, бо район вже зранку почали обстрілювати. До 1 березня була в центрі міста, потім пішла в підвал до залізничного вокзалу, а до 5 квітня перебувала в бомбосховищі у школі мистецтв.

Обстріли відбувалися 24/7. Кружляли літаки, вони могли скинути бомби куди завгодно. Я бачила, як 16 березня скинули бомбу на драмтеатр і почалася пожежа.  

Коли я вийшла з підвалу 5 березня, місто ще було, а 2 квітня його вже не стало – залишилися лише руїни. Тоді я розуміла, що потрібно якось виїжджати. Спочатку у сховищі нас було 270 осіб, після 20 березня стало 60, а під кінець лишилося 20. Добре, що не проходили фільтрацію. Знайшли волонтерів, які вивезли нас у Бердянськ, а потім – у Запоріжжя. І на кожному блокпості окупанти жартували: «Заборонене сало везете?». А нам після життя в бомбосховищі було якось не до жартів.

Шокувало те, що мертві люди лежали на вулиці. Собаки відгризали їм руки й ноги.

Загиблих просто складали в купи. Навіть незрозуміло було, заберуть їх, чи ні. І, звичайно, шокував вигляд міста. Колись воно було квітуче, а тепер від нього нічого не залишилося. 

Поки сиділи в підвалі, згадували різноманітні ігри з дітьми, якісь повсякденні дрібниці. Запам’яталося, як усі допомагали одне одному. Це було приємно.

11 травня в Бердянську загинув мій батько під час спроби вибратися з Маріуполя. Мені просто зателефонували й сказали, що в нього черепно-мозкова травма, і попросили дозволу на операцію. Звичайно, я погодилася. А потім дізналася, що він помер. Що, коли і де з ним трапилося, я, напевно, вже ніколи не дізнаюся.

Хочеться, щоб якнайшвидше закінчилася війна перемогою України і щоб усі окуповані території були повернуті.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Маріуполь 2022 Текст Історії мирних жінки чоловіки переїзд зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли втрата близьких безпека та життєзабезпечення житло неповні сім'ї внутрішньо переміщені особи перший день війни їжа окупація
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій