Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Владлена Ісаєнко

"Ми жили на передовій вісім років"

переглядів: 21

Майстерня з виготовлення фетрових аксесуарів для волосся, б’юті-салон, кондитерська, школа малювання і навіть птахоферма. У Дніпрі жінки-переселенки презентували проєкти власної справи. Хтось планує започаткувати підприємство з «нуля», хтось – відновити бізнес, створений раніше вдома, у містах, які зараз під окупацією. Гранти від Великої Британії на реалізацію задуманого дадуть лише трьом жінкам, чиї проєкти визнають найжиттєздатнішими.

Заявки подали загалом 34 учасниці. Кожна мала п’ять хвилин на презентацію. Сума гранту невелика: 30 тисяч гривень. Утім, для малого бізнесу, який хочуть розвивати учасниці, і це - відчутна підтримка.

Кореспондентка проєкту «Ти як?» поспілкувалася з учасницею Владленою Ісаєнко й дізналася про пережите нею під час війни, про її бізнес-ідеї й маленькі мрії в новому місті. Матеріал Радіо Свобода.

27-річна Владлена Ісаєнко приїхала з селища Миронівського, яке зараз під окупацією, з війною вона вперше зіткнулася ще вісім років тому.

Ми жили на передовій вісім років

Владлена Ісаєнко

Ми жили на передовій вісім років

Владлена Ісаєнко, переселенка

«Війна розпочалася для мене ще 2015-го року. 22 січня – цього дня якраз захоплювали Дебальцеве, і були перші прильоти, о шостій ранку. Я того дня поїхала народжувати до Бахмута, це за пів години їзди від нас. У селищі не стало ні світла, ні газу, ні води. Після пологів мене протримали зайві три дні в лікарні. Були обстріли, а я з немовлям… Я дочекалася маму й сестру, ми два тижні прожили в Бахмуті і виїхали до Сумської області. Там пробули аж до березня, а тоді повернулися. Наше селище – це була передова. Так ми і жили на передовій вісім років, почали будувати своє життя».

За освітою Владлена – перукарка. В рідному селищі в сфері краси пропрацювала п’ять років. Спершу стригла й робила зачіски, потім зрозуміла, що є й інші цікаві для неї напрямки. Опанувала в Бахмуті ремесло з нарощування вій.

«У селищі я була одна така – всі дівчата й жінки йшли до мене. Ця ніша не була заповнена. Три з половиною роки я пропрацювала», – каже Владлена.

24 лютого 2022 року, у день початку повномасштабної війни, розказує жінка, вони з чоловіком і донькою не злякалися – звуки обстрілів у селищі було чутно й раніше. Того дня Владлена їздила до Бахмута у справах, бачила, як люди розмітали продукти на ринку, потрошили банкомати. Три місяці жінка з родиною ще прожила в рідному селищі і навіть працювала – клієнток, попри бойові дії, не бракувало. Але після захоплення Попасної вирішила виїхати.

19 травня Владлена ще встигла виконати кілька замовлень, а 20-го вони з чоловіком і дитиною поїхали в Дніпро – винайняти квартиру про всяк випадок. Тоді ж російські війська розпочали активний наступ, і додому вони більше не повернулися. Все обладнання, включно з великою кушеткою, особливою гордістю майстрині, лишилося під Бахмутом.

Через два місяці життя на новому місці Владлена оговталася і взялася за улюблену справу. Клієнтки не забарилися – це були такі самі, як і вона, переселенки, говорить жінка.

Ще не встигла всі матеріали придбати – а дівчатка вже телефонували

Владлена Ісаєнко, переселенка

«Щодня я дивилася на вії в інтернеті. Я зрозуміла, що я цим живу, що треба відновлюватися. У мене було 10 тисяч гривень – весь мій невеликий капітальчик. Мені чоловік хотів подарувати сережки на річницю весілля. А я кажу: «Ні, краще витратити ці гроші на закупівлю матеріалів». Закупила мінімум, купила знову кушетку.

Виклала рекламу в соцмережі – на ОЛХ, в групи переселенські, тобто деякі оголошення навіть безкоштовно. Ще не встигла всі матеріали придбати – а дівчатка вже телефонували. Першого ж тижня у мене було шестеро людей – усі дівчата-переселенки. Я навіть не очікувала, хвилювалася. Ціни у мене - не захмарні, і я працюю на якість: звикла до цього в маленькому своєму селищі, де всі одне одного знають»

Поки жінка працює вдома, бо її восьмирічна донька вчиться онлайн, і треба мати можливість контролювати процес. А втім, Владлена хоче відкрити власний кабінет, а потім, помноживши прибуток, – і салон краси.

Ми жили на передовій вісім років

Переселенці з Вугледара та Волновахи малюють рідні міста

«Зараз 90% моїх клієнтів – це жінки. Але будуть і чоловіки – зараз стає модним давати лад бровам. Я не зупиняється, пройшла курси з ламінування вій, хочу розвиватися і в цьому бізнесі. Також є потреба в обладнанні – адже все лишилося вдома. Треба вести інстаграм, а для цього також треба певне обладнання – щоб були високоякісні фото. Вдома у мене було «сарафанне радіо», там був не потрібен інстаграм, а у великому місті так не виходить: потрібно себе показувати, рекламувати.

Оренда місця для роботи – чотири-п’ять тисяч на місяць, це – доступна сума. Зараз у нас з чоловіком йде 10-11 тисяч тільки на оренду житла й гаража. А ще дитина – ходимо й на танці, й на англійську. Економимо на їжі. Якщо дають гуманітарну – беремо, так і виживаємо».

Ми жили на передовій вісім років

Презентація проєктів на гранти для відкриття власної справи в Дніпрі, листопад 2023 року

Будинок Владлени вцілів, але на швидке повернення додому вона вже не сподівається.

«Там окупація. В наших будинках живуть військові, є прильоти. Був бетонний завод – зруйнований. Були загиблі. Життя вже там немає… Якщо й поїдемо, то лише в гості. Сенсу повертатися навіть після перемоги немає. Поки в Дніпрі хочемо адаптуватися. Це добре місце для заробітку. Але – для душі – хочемо більш спокійне місто, тому треба назбирати на власне житло».

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Миронівське 2022 2023 Текст Історії мирних жінки чоловіки діти переїзд психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення вода житло непродовольчі товари діти внутрішньо переміщені особи перший день війни їжа окупація
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій