«Ми спати не могли, їсти не могли»

Я з Харківської області, Ізюмський район, село Червоний Донець - в 15 км від Балаклеї. 

У перший день війни я була у Харкові, затрималась там на кілька днів у родичів, а потім приїхала до Полтави. 

Магазини не працювали, бо бомбили все. Ми спати не могли, їсти не могли, сиділи вдягнені в коридорі. 

У нас були запаси, крупи, а потім ходили в магазин. Що траплялось, то і купляли. Картки не працювали, готівки було мало - що могли, то і купляли. 

Звичайно, хочеться додому. Ми підтримуємо один одного. Плануємо літом вертатись додому, але точно не знаю. В Полтаві ми не будемо лишатись - це точно. Хочемо в Харків, але не знаємо, коли. Як вчора обстріляли - зараз все місто без світла і води.

З роботою важко - потроху шукаємо. Нам батьки допомагають, з роботою важко. На підробітки ходимо. В Полтаві важко.

Ми живемо в квартирі, її хазяїн нам допомагає.

Я дуже сподіваюсь, що ми переможемо до кінця цього року. Розумію, що моментально це не буде. Обстріли будуть продовжуватись: і масовані, і не масовані. 

Сподіваюсь, що до кінця року закінчиться війна, Україна буде вільною. Хочеться додому.