Дівлетов Артем, 14 років, учень 9 класу Криворізької загальноосвітньої школи №116, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.

Вчителька, що надихнула на написання - Долгунова Ірина Георгіївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

24 лютого 2022 року я запам’ятаю на все життя.

В цей день росія вторглась на територію України і почала повномасштабну війну, а я з родиною перебував далеко від свого дому, у Ворохті. Наш відпочинок закінчився вранці новинами про бомбардування Кривого Рогу, Івано-Франківська, Києва, Одеси, Харкова, Маріуполя, Львова та інших міст країни. Моє катання на лижах, милування природою, цікаві екскурсії були перекреслені розгубленістю, страхом, нерозумінням, що робити далі.

На сімейній раді було вирішено повертатися додому. Весь шлях з відпочинку до Кривого Рогу супроводжувався тривогою, страхом. Перший раз я відвідав місто Тернопіль. Ми ходили вулицями цього міста, відвідали Тернопільське озеро з його краєвидами і птахами, були біля пам’ятника С.Бандери і

не розуміли, як могло статися, що країна, яка вважалася братнім народом, де жили наші родичі, хотіла нашої смерті.

Перший раз я почув повітряну тривогу на вокзалі, чекаючи потяг. Моє серце під час завивання сирени немов стисла чиясь залізна рука. А потім всю ніч поїздка в потязі при вимкненому світлі, в повній тиші, поруч з такими ж розгубленими людьми, як і ми.

Були у вагоні і чоловіки, які поверталися додому у військкомати стати на захист України. Їхня рішучість давала надію, що мене і мою родину будуть захищати.

І ось нарешті я дома! І в рідних стінах прийшло розуміння, що треба жити далі, треба боротися! Наші мужні воїни, наші збройні сили, наш президент, звичайні люди стали на захист нашої Батьківщини і не дали загарбати агресору нашу силу, нашу волю, нашу столицю, мій Кривий Ріг.

Зараз в нашій великій родині у кожного свій фронт: я навчаюсь, батьки працюють, дідусь з бабусею – на дачі, щоб у нас були свіжі овочі та фрукти. Мій дядько з братом – на роботах по укріпленню міста від вторгнення, дідусь служить в збройних силах України.

Наша сім’я бере участь в допомозі армії коштами, допомозі людям, які були вимушені покинуть свої домівки і переїхати в наше місто.

Війна - це біль, смерть та сльози, але вона показала, що ми, українці, – сильна, незламна, волелюбна нація. Ми на своїй землі, а тому за нами правда і Перемога! Сьогодні мир для мене – це навчання в школі, зустріч із вчителями та однокласниками, повернення дідуся з фронту, усміхнені обличчя моїх рідних, всіх українців, прекрасне життя в найкращій з країн.

Слава Україні!