Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Вікторія Миколаївна Любченко

«Ми дітей хватали по два-три і виносили, витягували за ноги з-під ліжечок»

переглядів: 404

Викладачка Вікторія Миколаївна згадує страшні дні, коли вчителі рятували дітей у школах та дитсадках, що опинилися під обстрілами.

Село Артем, де я працювала у школі, знаходиться просто на лінії розмежування, за 800 метрів від Сіверського Донця. І ми на самому передку, як кажуть. Коли в наше село зайшла військова техніка і військові, звичайно, ми розуміли, що це вже не жарти.

Найскладніше було, коли в 2014 році на подвір'ї школи вибухали снаряди, і в школі знаходилися діти. Ми рятували дітей… У нас навчально-виховний комплекс, це школа-сад. Вікна виходять на ту сторону, на Сіверський Донець. І ми розуміємо, що в основному це осколкові ураження. І коли у нас летіли і вікна, і дах побило, то школярі самі вибігали. Вони розуміли, що треба хоча б вибігти з класу. А у дитячому садочку, там діти трьох-чотирьох років. Ми їх хватали по два-три і виносили, витягували за ноги з-під ліжечок. Оце було найжахливіше!

Зараз у нас вже безпечно у порівнянні з 2014-2015 роками, тільки транспортних засобів майже немає.

Батькам [моїм] по 70 років, це теж поважний вік, вони мешкають у Луганську. Доїхати – 200 кілометрів, це не так і далеко, а от два кордони пересікти… Тому чотири роки я вже не бачила власних батьків.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Петрівка (Петропавлівка) 2014 Текст Історії мирних жінки діти зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення робота розлука з близькими
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій