Циба Ніна, 10-б клас, Роменський ліцей № 4

Вчитель, що надихнув на написання — Пономаренко Марина Сергіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Російсько-українська повномасштабна війна, яка почалась 24 лютого 2022 року, триває й дотепер. Воєнний конфлікт, який охопив усю планету, який кожного дня забирає життя багатьох людей, який змінив світ.

Сьогоднішня повномасштабна війна почалася раптово. Вона несподівано ввірвалася в наше життя, перевернувши його з ніг на голову. Українське протистояння, як могло здатися на перший погляд, триває не з 2014 року.

Воно бере початок ще з ХVІІ століття, коли Богдан Хмельницький уклав Переяславську угоду, навіть не підозрюючи, що в такий спосіб він поклав початок боротьби українського народу проти загарбницької держави – на той час Московського царства. 

Це зіткнення триватиме з моменту підписання цієї угоди протягом ХVІІІ століття, супроводжуючись укладанням різних угод, продовжуючись русифікацією всієї української нації, запровадженням різних заборон щодо культурної спадщини України впродовж ХІХ-ХХ століть. Цей конфлікт бере початок з нашого минулого, з пройдешнього наших предків, які так само мужньо й хоробро відстоювали свободу українців і незалежність нашої держави.

Кінець останнього місяця зими, після якого наша країна наче завмерла. Усі пам’ятають той злощасний ранок, коли ми прокинулися не від сигналу будильника, а від новин, у які спочатку важко було повірити. Це повинен бути звичайний робочий день – четвер. Усі діти мали йти до школи здобувати знання. Ми б дізналися багато цікаво, поспілкувалися б з нашими друзями та з користю провели час, після чого повернулися б додому. У кожного з нас цей день міг би минути по-різному. Можливо, у когось це мав бути найщасливіший день у житті, але, на жаль, сталося наперекір. Ми знали про загрозу нападу, читаючи новини, але ніхто не міг навіть уявити таку страшну реальність.

Здавалося, на подвір’ї ХХІ століття – час неперевершених відкриттів, дивовижних інновацій. Усе людство є усвідомленим і розуміє, що ніщо не варте втрати людських життів та їхніх мрій. Але сусід нашої країни вважав інакше.

Мій ранок, як і у всіх українців, розпочався не так, як планувала. Я прокинулася від дзвінка дідуся, який і зараз перебуває в Чугуєві, що на Харківщині. Я пам’ятаю кожне його слово, після чого моє життя змінилося назавжди. Він розмовляв з бабусею й розповідав про події, що відбувалися в нього на очах.

Місто занепадало, кожної миті існувала загроза. Через це його дружина з донькою вирішлила виїхати, і зараз проживають у Данії, сумуючи за рідною домівкою. 

Мій дідусь хвилюється за них більше, ніж за себе, до цього часу перебуваючи в небезпеці, адже він вирішив не покидати батьківщину. Оскільки він історик, а також письменник, то добре розуміє перебіг усіх подій, занотовуює їх. Таким чином він створює чергову власну книгу.

Мій ранок супроводжувався його розповідями й застереженнями від можливих загроз і небезпеки. Перший день війни був як надзвичайно важливим, так і складним. Кожної секунди я слідкувала за новинами. Щохвилини підтримувала зв'язок зі своїми друзями та іншими членами родини, що призводило до постійних переживань і сильної тривоги за безпеку рідних. Другий, третій і подальші дні не відрізнялисися від попереднього. З кожним наступним я, на жаль, звикала до цього. Ворог змусив нас адаптоуватися до постійних атак і обстрілів, якби важко нам не було.

Ворог, який беззупинно забирає життя наших громадян, який безжалісно руйнує все на своєму шляху, і який не планує зупинятися. Воєнний напад, який здійснила держава-терорист, має глибоко сховане коріння. Процвітаюча країна з надзвичайно родючим чорноземом, з неперевершено талановитою нацією та амбіціями на майбутнє стала, на жаль, цінною територією для загарбання.

Процес русифікації українців супротивник активно проводив упродовж останніх століть, метою якого було знищення всієї української нації, її культури, і її головної особливості – мови,

уживання якої є надзвичайно важливим у наші дні, бо як сказав Володимир Сосюра: «Мова – це душа народу, а народ без мови не народ».

Події, які розгортаються в наш час, стають з кожним днем дедалі страшнішими. Увесь час щохвили ми боремося за наше життя, за існування нашої країни. Збройні сили України захищають нас щомиті, жертвуючи власним життям, своїми мріями й планами на майбутнє. Уся країна, увесь народ згуртовано й мужньо виборюють власну свободу та незалежність.

Наша нація українців – вражаюча нація. Упродовж місяців, років і навіть століть цей дивовижний народ беззупино й сміливо не покладючи рук і не дивлячись ні на які труднощі, прямує й досягає мети – самостійності нашої держави. Починаючи з Національно-визвольної війни наші предки-козаки рішуче виборювали свої права на свободу.

Усе ХІХ століття українці відстоювали наступи царизму на нашу культру, на нашу історію й загалом на Україну.

І в них це вдавалося, як і вдається в наш час. Кожен українець допомагає нашим військовим на фронті. Багато громадян беруть участь у благодійних акціях, фестивалях, зустрічах задля мирного неба над головою, задля нашої свободи. Також нам допомагає міжнародна спільнота. З першої миті війни ми отримуємо надзвичайну підтримку з боку іноземних партнерів. Кожного дня наш президент проводить величезну кількість переговорів, щоб покращити наше військове становище, щоб отримати нову зброю та новітнє обладнанння, щоб здобути перемогу.

Весь світ підтримує нас, що дає нам стимул рухатися вперед до нашої довгоочікуваної перемоги, до мирного неба й тихих ночей. І неодмінно ця пора настане. Уже незабаром ми всією Україною будемо святкувати ганебну поразку нашого ворога. Уже зовсім скоро пануватиме мир, спокій та тиша в нашій країні-України.