Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Софія Старікова

«Мені здалося, що вся земля здригнулася»

переглядів: 132

Старікова Софія, 15 років, Луганська область, село Бараниківка, Бараниківський ліцей

Вчителька Проценко Лариса

Ранок. Я прокинулась від того, що теплий та лагідний сонячний промінь зігріває моє обличчя. А в серці вирували різні і такі тривожні почуття, бо це був той самий ранок, який я так з нетерпінням чекала. Ми з мамою нарвали різнокольорових квітів у нашому садку, щоб віднести їх герою мого серця, герою, який подарував життя і майбутнє мені і всій моїй родині.

Мій прадідусь Явтух Андрійович залишив на згадку одну річ, яка є для нашої родини дуже важливою і ціною. Ця річ – портмоне, з яким він пройшов усю війну від початку і до кінця. Вона побувала навіть у Берліні! Стали біля могили мого прадіда, я згадала розповіді бабусі про те, що її таткові довелося у своєму житті побачити… Спалення сіл, зруйнування концтаборів, ворожі кулі в небі, насилля, гибель товаришів та інші жахи, які породжувала війна. Присівши на коліна, щоб покласти квіти на могилу, я не стримувала сліз. Я була б безмежно щасливою, якби могла хоч на хвильку обійняти його особисто і подякувати за Перемогу над смертю, за продовження роду по татовій лінії, за щасливе дитинство моє і моїх двох братів.

Коли ми з родиною поверталися додому, то почули страшні звуки. Це були вибухи. Тихо і обережно я запитала у тата: «Що це таке?» Він відповів: «Доню, це війна». Мені здалося, що вся земля здригнулася. Адже зараз 2014 рік, ХХI століття?!

Невже?! Як таке може статися у цивілізованому світі? Чи та страшна війна не навчила людей цінувати життя? Скільки вже зруйнованих міст, загублених життів! Ці питання не давали мені спокою.

До самого вечора в нашій оселі не стихав гомін тата з мамою, настанови старшому братові, мамин плач і… знову страх, сльози, біль, тривога і невідомість.

На ранок тато поїхав на службу. Ми з братом за один день стали дорослими, вже не почували себе «сонечком» і «зайчиком», намагалися допомогти мамі та подовжити дитинство молодшому братикові. І на його питання «де тато?» не знали, що відповісти.

Це все було протягом одного дня. Одного дня?!

Змінилися цінності, саме життя моєї родини. Я розумію, що моя сім’я, п’ятеро людей – це ніщо в мільярдному світі, але впевнена, що кожна людина причетна до творення історії своєї нації, рідного краю, родини.

І знову сонячний ранок, ясний, теплий, але вже осінній; і знову ми всією сім’єю йдемо з кладовища від могили наших родичів, але йдемо вже вчотирьох, бо брат навчається в авіаційному інституті, як колись тато. Семирічна тривога притупилась, її витіснила гордість за мужність, відвагу моїх рідних, її витіснила надія на життя під мирним небом, її витіснила віра в те, що всі ранки у кожної людини будуть ясні, щасливі та мирні.

«Вся Земля,

Мов скатертиною,

Розцвіте серед зими.

Буде мир над Україною!

Буде мир і будем ми!» (Петро Мага)

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Бараниківка 2014 2021 Текст Історії мирних молодь 2014 психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення освіта малозабезпечені перший день війни 2021 Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій