До війни я мене був чоловік і робота. У перший рік вторгнення він пішов з життя, і я залишилась одна. Мені дуже страшно кожного дня. Досі не можу повірити в те, що Росія на нас напала. Я залишаюсь в Запоріжжі, бо тут народилась, тут і помру. Мені важко купувати ліки, бо маленька пенсія. У мене цукровий діабет. Дітей у мене немає, допомогти нікому.

Найбільше мене шокувало те, що люди гинуть. Все можна відбудувати, але життя вже не повернеш. Сподіваюсь, скоро війна закінчиться. Перемога буде за Україною.