Проживав я у Василівці Запорізької області. Мені 50 років. Життя було мирним, добрим. Робота, пенсія. 

О шостій ранку почувся грім, а виявилось, що війна. А потім подивився телевізор, і все стало ясно.

Шокувало безумство росіян. Я до цих пір не можу зрозуміти цієї війни. Нащо вони прийшли?

Я діабетик - мені потрібен інсулін. Тому я і виїхав з окупації. Тут, у Запоріжжі, все дуже добре по питанню гуманітарної допомоги, дає і наша міська рада. І у Фонді Ріната Ахметова я отримував гарну допомогу. Так що поки що все добре в цьому плані.

Тільки я тут, можна сказати, у приймах. Звісно, зараз набагато гірше, ні було. Тим більше, на тій території залишилися мати і племінник. Погано, що родичі далеко. Тяжко, що я на мирній території, а вони - на окупованій. Роботи немає, це також недобре. 

Але я тут також не сиджу. Купляю ліки і стараюсь переправити у Василівку людям, стараюсь чимось допомогти.

Хочу, щоб якомога швидше війна закінчилась, але я чомусь думаю, що ще не скоро.