Перший день війни я запам’ятала як дуже страшний і незрозумілий. Не знала, що робити далі, - мабуть, як і всі інші.

Мені не вистачало їжі та води. Найбільше шокувала сама ситуація: що на нас напали сусіди, а деякі люди почали підтримувати ту сторону.

Було і приємне: мене дуже зворушили херсонці в перший місяць вторгнення, коли всі згуртувалися і виступали на мітингах. Їх побачив світ, і це надихало.

Моя евакуація тривала близько п’яти днів. Ми виїжджали з донькою через Крим, Росію, Литву, Латвію і тільки потім повернулися в Україну.

Багато моїх рідних втратили будинки та все, що наживали роками, і нам доводиться триматися разом, щоб підтримувати один одного.

Своє майбутнє я бачу мирним. Хочеться, щоб нарешті настав мир, щоб ніхто не вмирав, і щоб у наших дітей було світле життя без війн і тривог.