Мазан Єгор, 15 років, учень Кам'янського енергетичного фахового коледжу, КІ-22-1\9, м. Кам'янське, Дніпропетровська область

Вчителька, що надихнула на написання твору - Гусак Наталія Сергіївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

24 лютого 2022 року Володимир Путін сказав, що прийнято рішення про проведення спеціальної військової операції, і я думав, що він блефує, я не міг повірити, що він це зробить, що реально зможе віддавати такі нелюдські, жорстокі та безжальні накази.

А 25 лютого в нашому місті вперше залунала сирена…

Ми всією родиною бігли до бомбосховища.

Всі були неймовірно налякані і дуже боялися, що щось станеться…

Передусім я боявся, що щось станеться з моєю сім'єю, і я не знав, що мені робити в той момент.

І ось нарешті відбій… «Слава Богу, що все закінчилось, все буде добре» - подумав я. Але потім знову і знову вили сирени, почав з’являтися страх, я не знав, що відбувається, я боявся, що маленький племінник буде бачити цю війну, я подумав, що про те що буде з моєю родиною.

Ці гнітючі думки тривожили мене постійно…

Згодом брат намагався заспокоїти мене, сказавши, що путін просто хоче залякати нас, хоче, щоб ми боялись…

Але нічого в нього не вийшло!!! Я послухав брата та ліг спати…

Мені наснився чудовий сон про те, як ми відпочиваємо на морі у Маріуполі (часто їздили туди до знайомих моєї мами), як приємно світить сонце… Аж раптом мене розбудив звук сигналу тривоги, я прокинувся і зрозумів, що нажаль все добре залишилось у моєму сні…

Головним моїм завданням під час перебування у бомбосховищі було заспокоювати племінника, тримати його дуже міцно за руку, щоб він ні про що не запідозрив…. Його заспокоюю, а сам мрію про спокійне життя, просто сиджу і думаю, коли війна закінчиться, коли все буде як раніше?!

Саме в ці «холодні» години (у підвалі було дуже холодно) ми знаходили «теплі», радісні моменти - племінник вперше сказав моє ім'я правильно, завдяки цьому у мене піднявся настрій.

В наступні дні ми вирішили запастись продуктами, пішли в найближчу крамницю, де було дуже багато народу і я занервував…

Ми купили те, що нам було необхідно. І потім знову була сирена і ми пішли в бомбосховище…

Згодом ми звикли (як би страшно це не звучало) до сигналів повітряної тривоги , навчились правильно діяти ,коли вона починається …

Я завжди хотів, щоб в цьому світі було добро, а не зло, і я не бачу в ньому місця війні, за 8 місяців знущань над моєю країною я так і не зміг зрозуміти, навіщо ця війна, чого хоче домогтися наш сусід? Чому щодня ми бачимо численні руйнування, чому щодня гинуть десятки, а іноді і сотні людей, мирних українців від вибухів та від обстрілів. Від катувань та знущань окупантів.

Чому?

Вірю, що дуже скоро забуду про ці думки в моїй голові, що зовсім скоро наші найкращі захисники доведуть всьому світові (ми про це знаємо і так), що вони найкращі і рівних їм немає!!!

Слава Україні!!!