Я жила в Бахмуті. З перших днів війни мені було страшно за мою дитину. Ми залишались вдома до квітня. Магазини та аптеки тоді ще працювали, але прильоти у місті вже були. Ми з дитиною виїхали шостого квітня. Того дня було багато машин. Їхали понад дванадцять годин.

У Полтаві живуть мої рідні, тому ми приїхали сюди. За кордон я виїжджати не хочу. Віддаю перевагу бути поряд із рідними. 

Мене досі шокує війна. Не розумію, навіщо все це потрібно. Я чекаю на закінчення війни. Дуже хочу, щоб це сталось якомога швидше. Головне, аби діти були живі та здорові.