Шеремет Анастасія, 10 клас, Черкаський державний фаховий бізнес-коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кабанюк Світлана Степанівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна. Яке це страшне слово, а особливо коли ти відчув його на собі й вона ввійшла в твоє життя, змінивши все. Це дуже важко описати словами, особливо перші дні. Це все було так несподівано, і ти не знаєш, що робити, як поводитися, що говорити.

Коли розпочалася війна, я навчалася у сьомому класі. Моя мама працювала у військовій частині, тато був за кордоном. Тому початок війни для нашої родини став великим випробуванням.

24 лютого 2022 року мене розбудила мама та сказала, що розпочалася війна в Україні. Коли ми з нею їхали до військової частини, де вона працювала, у місті була страшна метушня. Ми зустрічали на своєму шляху озброєних людей у військовій формі - і це було дуже моторошно, хотілося вірити в те, що це не надовго. Але дізнавшись про події, які розгорталися в східній частині України та поблизу Києва, реальність ставала ще більш страшною дійсністю. До цього я взагалі не мала уявлення, що таке війна. Як це могло статися в наш час? Постійні бомбардування, повітряні тривоги…

При кожній тривозі ми спускалися до бомбосховища, і так тривало більше тижня, поки не повернувся тато за кордону. Тоді ми з мамою повернулися до своєї домівки.

Мій страх і занепокоєння зростали з кожним днем. Мені було страшно за моїх рідних, адже мама військова, а бабуся з дідусем не встигли евакуюватися із східної частини України і потрапили в окупацію… Батьки змінили мій стан: почали говорили про те, що потрібно якось допомагати людям, які залишилися без житла, їжі й теплого одягу, адже на вулиці була зима, а людей, які потребували допомоги на той час ,було десятки, а можливо, вже й сотні тисяч. Тоді мої батьки разом із друзями почали збирати продукти харчування, теплий одяг. Частково закупляли за свої кошти, і все це своєю машиною відвозили до міста Харків і в Харківську область. Я також брала в цьому участь, адже допомагала їм пакувати продукти, сортувати одяг, виготовляла саморобні свічки.

І ось уже понад три роки поспіль мої батьки, зважаючи на можливості, надають таку допомогу, адже вони обоє військові і часу в них дуже мало. В цьому всіляко і я стараюся їм сприяти. Зараз мої батьки офіційно мають статус “волонтер”, а також є учасниками бойових дій.

Ось у таких справах, на мою думку, й проявляється сила допомоги, сила, з якою наш народ має крокувати до бажаної Перемоги та Миру.