Царук Богдан, 10 клас, Старокостянтинівська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Самолюк Оксана Дмитрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року - це день, який змінив життя усіх українців. Кожен може розповісти про той день, мабуть, у деталях, назважаючи що вже пройшло більше трьох років… Всі ті емоції, на жаль, вкорінилися у нашій пам’яті назавжди. І, мені здається, щоб ми не робили, забути не зможемо НІКОЛИ.  І як би банально це не звучало, я теж прокинувся від того, що до моєї кімнати зайшли стривожені батьки.

Пам’ятаю, як у їхніх очах побачив СТРАХ. Страх, який вони не могли контролювати…Але знаєте, що було найскладнішим? Найскладніше для батьків те, що під час повномасштабного вторгнення їхні діти далеко від них і не можна їх захистити…

Лише зараз, коли пройшло більше тисячі днів, я це зрозумів…зрозумів почуття своїх батьків лише тоді, коли змирився із цією ситуацією… Коли зумів сам собі пояснити, що ж насправді сталося…Коли мої думки і почуття вгамувалися і глянув на всі події тверезим розумом…Коли емоції осіли на дні моєї бездонної спустошеної душі.. Мама збирала речі у валізу. Коли я запитав: “Що сталось?” Звичайно, почув не те, щоб хотілося. Матуся ридала, щось шепотіла собі, тато шукав ключі від машини поспіхом, а я …а що я? Не знав, що робити???

Моя сестра Наталя навчається в Одеській юридичній академії.  Наша Наталка там без нас...

Коли речі були зібрані, тато взяв машину та ми вирушили у село до дідуся та бабусі. Дорога була нелегкою, хоча й село знаходиться недалеко, всього 20 хв від Старокостянтинова. Проїжджаючи біля аеродрому,  побачили дим - це було страшне та неприємне видовище…Бабуся і дідусь раділи нашому приїзду, але ми...без Наталі...

24 лютого 2022 року ввечері  тато прийняв рішення - їхати на машині за дочкою до Одеси. Швидко зібрали тата у дорогу: їсти, теплий одяг, бензин, гроші, павербанки.

26 лютого 2022 року – мої найрідніші, тато і сестра, ще у дорозі. Вир тих емоцій неможливо передати: страх, безнадія, розпач, зневіра… Тато по телефону розповідав, який хаос навкруги. Скільки машин на дорогах… Але найважливіше, що Наталя вже з татом у дорозі додому.

27 лютого 2022 року о 23:45 (я дуже добре це пам’ятаю!) ми почули, як машина заїхала у подвір’я. Усі почали плакати від щастя, вибігли на вулицю, а там – наші найрідніші – живі і здорові!!!

Саме ця подія змінила мене. Я побачив та відчув справжню сімейну любов та підтримку у важкий час. Ці емоції та свій стан не передати словами. Саме після таких моментів починаєш цінувати кожну секунду з рідними та близькими. Я люблю своїх батьків і Наталю...