Мене війна ще у 2014 році застала. Я і катування пройшла, і інвалідом мене зробили. Все забрали, що можна було. Я була вагітна, а коли мене в підвал посадили і били, то я не витримала, дитину втратила. Мені взагалі пощастило, що я вийшла з того підвалу. Мене навіть по телевізору показували. Багато чого сталося. Це все у 2014-му. 

Коли мене в підвал кинули, то забрали документи. Я до 2017 року шукала свої документи, і в 2017-му виїхала в Сіверськодонецьк.

А у 2022-му я в Сіверськодонецьку в бабусі була. Там усе розбили, я ледве втекла. До березня там була, поки не почали сильно бити. Тоді наші військові зайшли, у нас у дворі поселилися, і до нас прилітало постійно. От ми й вирішили виїжджати.

Я одна тут. Тато помер у Луганську на Новий рік. Я не змогла поїхати і квартиру на себе оформити. Залишилася одна. Інвалід. Ноги хворі. Почалися трофічні виразки. У лікарню не можу тут лягти. Мене не кладуть, бо там військових багато. Становище жахливе. 

Мене шокувало те, що мене ні за що в підвал посадили. А тепер я залишилася сама і не знаю, як мені бути. Робили операцію в Хмельницькому з пересадки шкіри. Невдало зробили, нічого не прижилося - мені ще гірше зробили. І тепер ходжу по лікарнях. Зрозуміло, що без грошей не покладуть на лікування. Я пройшла таке, чого навіть ворогу не побажаєш. 

Було все, а тепер я залишилася безхатьком. Не знаю, що мені робити і як далі жити. Я дитину втратила. Не знаю, коли війна закінчиться. Кажуть, що скоро, але мені мало віриться в це. Дай Боже, щоб швидше закінчилася, бо сил уже нема ніяких.