Мені 61 рік. Живу вдома, нікуди не виїжджала і не збираюся. З чим виїжджати? З виплатами 2300? Якось би тут вижити. В перший день війни у підвалі стіни тремтіли, бідні собаки розривалися, а в підвал не хотіли спускатися. «Весело» було. Та воно й зараз не дуже спокійно… 

У мене істерика була. Серце одразу схопило, тиск піднявся. Я гіпертонік. Мене трусило, а валер’янка не допомагала. Та її й було небагато, бо хто ж знав, що таке станеться. Зараз – теж, як бахне, так і починається… Хорошого нічого не було. 

Як був стрес, так він і є. У мене зразу руки починають тремтіти і тиск піднімається.

Не стало води. На балонному газі ще трошки протягнули, а потім уже не працювали заправки. На дровах готували, гілочки збирали. Водичкою трошки запаслися, у підвал наносили. 

Мої онучки виїжджали у Чернігів, здається, чи ще кудись. Війна розкидала всіх. Місяць там у спортзалі пожили, і назад повернулися. Четверо дітей. Почало потихеньку тут усе налагоджуватися. 

Я надіюся, що все буде добре. Тільки на це й сподіваюся. І відчуття в мене таке, що буде все благополучно, все якнайскоріше закінчиться. Чи то мені просто так хочеться, але я думаю, що буде все добре у нас.