Мені 28 років. В мене двоє синочків. Наразі не працюю - в декретній відпустці. До початку війни жили в Краматорську.

24 лютого ми прокинулися від вибухів. Було дуже страшно! Мене з новонародженою дитинкою 20 лютого тільки виписали з пологового будинку. Була повна розгубленість.

Все шокувало. Було дуже важко прийняти, що ми маємо виїжджати. Лякало просто все: що буде, як буде, де ми будемо. Виїхати було нелегко. Брали, в першу чергу, те, що необхідно дітям.

Переїхали в інше місто, тут були космічні ціни на житло, а безкоштовне нам не підходило, бо маленька дитина. Дуже важко було знайти житло за нормальну ціну.

Дуже вразили небайдужі люди, які нам допомогли. Взяли нас майже на місяць, житло нам надали. Люди, яких ми взагалі ніколи не бачили, довірили нам своє житло, і волонтери дуже нам допомагали.

Війна нас змінила. Ми почали цінити інші речі. Цінити один одного. 

Вірю в наше найкраще майбутнє. Я бачу нашу країну квітучою, а дітей щасливими.