Війна застала мене у Слов’янську ще у 2014 році. Тоді я була вагітна, дуже нервувалася і народила дитину з вадами здоров’я. Ми тоді виїжджали, потім повернулися. 

Перший день повномасштабної війни о п'ятій ранку почало прилітати по Краматорська, і я це почула. Звісно, була паніка, я не знала, що робити далі.

У 2022 році я спочатку виїжджала в Ужгород, але згодом знову повернулася. Тепер щонеділі з дитиною їздимо в Київ в «Охматдит» на лікування. 

Зараз я виживаю завдяки гуманітарній допомозі. Чогось вистачає, чогось — ні. Я вдячна Фонду Ріната Ахметова за те, що нам допомагає.

Найбільше мене шокують ракети, що летять, та постійні тривоги. 

Весь час нервую та переживаю за дитину. Вона дуже боїться звуків вибухів.

Я думаю, що мир настане нескоро. Мені здається, нас іще довго будуть мучити. І у 2014-му, і у 2022 році ми виїжджали й щоразу думали, що швидко повернемося. А зараз ми не бачимо жодного просвіту, навколо постійно гучно від обстрілів.