Я жила зі своєю сім’єю:  з дітьми і рідними. Коли почалися обстріли, мені стало дуже страшно. 

Не було світла, газу, води, а наш будинок був розбитий. Все навколо нагадувало тільки про страх і небезпеку. 

Мене шокувало, що моє життя зруйнували. Не уявляла такої старості. 

Я вирішила виїхати з дітьми до Одеси. Дорога була важкою і страшною, але ми трималися разом. 

Я чекаю миру. Мрію, що одного дня зможемо повернутися додому, відбудувати його і жити спокійно. Але поки ми разом, я знаю: головне, що ми поруч один з одним.