Все летіло, стріляло та гриміло. Так для мене почалась війна. Я жила в Луганській області. Сєвєродонецьк почали руйнувати, тож довелось жити в підвалі. Води, світла й газу не було. Черги за гуманітарною допомогою були величезні, а стояти в них було дуже небезпечно.

Мене шокувало, коли біля лікарні вбило трьох дітей. Я бачила все це на власні очі. 

Я виїхала з міста на власній машині. Гнати треба було швидко, аби не потрапити під обстріл. Так я доїхала до Черкаської області. Тут вже була моя старша донька. Зараз ми думаємо лише про мир. Рідне місто зруйноване, але все одно кожного дня хочеться додому.