Гойняк Маргарита, 10 клас, Дніпровський ліцей №7 Дніпровської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кузьменко Наталія Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Борись!!! Чи дано нам пізнати свободу? Чи станемо ми вільними, коли вороги за гладдю синього моря зникнуть? Більше ста років ми ховалися. Ці чортові стіни, які не давали нам свободи, тримаючи у своїх кайданах страху та очікування неминучої смерті. Я боровся за свою волю. Але невже, як тільки ми її отримали, у нас її хочуть відібрати?

Та невідомість, що таїться за обрієм, манить і лякає. Манить своєю небезпекою та загадками.

З дитинства я прагнув вибратися за стіни. Кадецький корпус за пару років став ріднішим за знищений будинок, а можливість стати розвідником не полишала мене ні на хвилину, а після того, як моє місто було знищене цими чудовиськами, я не міг перестати думати про помсту, про удар у відповідь ворогам.

Борись!!! Я терпів невдачі. Мене підставляли, але мої друзі вірили в мене. Борись!!! Емблема крил на спині допомагала мені, хоч і подумки, стати птахом, полетіти далеко.

Пізнати цінність своєї свободи. Перестати бути чиєюсь маріонеткою, гарматним м'ясом. А перша бойова операція  не мала успіху. Загін  розвідки зазнав величезних втрат і тоді я зрозумів, як боляче втрачати побратимів. Нічого й ніколи не буде ціннішого за життя.

Борись!!! Довгоочікуваний берег не приніс того, чого я хотів. Я не відчув того самого почуття свободи, яким так яро жив останні роки. Усвідомлення того, що там, за водою знаходиться зовсім незвіданий світ з новими ворогами, тільки знову розпалювало ті самі, юнацькі почуття помсти та бажання боротися. Борись! Борись! Борись!...