Я виїжджав до доньки в Запоріжжя, але там не витримав, сумував за рідним будинком. З перших днів війни я чую обстріли. Досі шокований від того,  що відбувається. Було важко переживати  військові буденності. Мені дуже прикро, що так сталось. Росія на нас напала – це жахливо.

Біля мого будинку було два прильоти.

Місцева громада допомогла мені перекрити дах. Села навкруги розбиті. Я їздив до Гуляйполя. Там взагалі села немає. Я був шокований побаченим. Багато разів я бігав у погреб. Мене накривало касетними снарядами. Поки я нікуди виїжджати не хочу. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться. Дуже хочу, аби настав мир.