Я на пенсії, чоловік помер минулого року, живу на одну пенсію. До війни жили нормально, діти вчилися, а зараз стало важко. Нас бомбили, але ми нікуди не їхали. Мене мало не вбило, коли в наш двір потрапив снаряд, всі вікна вилетіли. Це був жах! Потім стало трохи тихіше, але ми проживаємо недалеко від лінії розмежування, стріляють і зараз.

Мене мало не вбило, коли в наш двір влучив снаряд

Перший день війни для нас настав, коли почали бомбити селище. До цього все відбувалося подалі від нас. Снаряди потрапляли в дахи, були розбиті стелі. Люди сиділи в підвалах, стріляли з усіх боків. Донька поїхала, а син залишився тут.

У нас стріляли страшно, все летіло, а ми не знали, куди воно впаде і від цього ставало ще жахливіше. Довго жили з плівкою на вікнах. У багатьох жителів зруйновані будинки, пересування обмежене. Раніше за пару годин ми добиралися в Донецьк, а тепер треба їхати добу.

Мрію, щоб закінчилася війна. Діти з 2014 року живуть в Росії і сюди не приїжджають. Мені дуже хочеться їх побачити, хочеться дожити до закінчення війни.