Колаборанти розповіли росіянам, хто саме зустрічав їх з коктейлями Молотова. Сергій Павлович ледь вижив у полоні

Я з Миколаївської області. До війни працював водієм у Миколаєві. Нікуди не виїжджав, був в окупації. Був у полоні у росіян. Мене катували. Степлером пальці проколювали, електрику підключали, дубинами били, голодом морили, води не давали.

Мене здали колаборанти. Розказали росіянам, що це я зустрічав їх з коктейлями Молотова. А що вони собі думали? Що я окупантів буду хлібом-сіллю зустрічати? Я дев’ять днів провів у камері.

Вони мене допитували, з ким я ще був. Сказав, що один. А потім почалося: «Ми і Київ візьмемо, і все на світі». А я тільки посміхався на це. Коли заходили в камеру, то питали: «Діду, ти ще живий?»  – і далі продовжували знущатися.

Я вже не міг навіть ходити - весь побитий був, спухлий. Мене вивозили, мабуть, уже на розстріл, а потім сказали: «Діду, добіжиш до того повороту за п’ять хвилин – житимеш».

А там - десь кілометр. Я дошкандибав туди, а вони під'їхали, кинули мені паспорт і сказали, що я виграв.

Мої друзі відмовилися мені допомагати. Усім тяжко було тоді. Тільки один друг купив мені телефон, карточку, завантажив багажник харчами й привіз. Виходить, він один розумів, як тяжко було вижити після того, що зі мною сталося.

Мене сестра з подругою три місяці виходжували. Я вижив. А тепер чекаю, поки наші солдати викинуть окупантську наволоч з нашої країни.

В побутовому плані було тяжко. Були місцеві колаборанти, які привозили харчі і продавали за високими цінами. Але ж грошей не було, заробити ніде - окупація. Коли сестра з подругою мене виходили, я рибку ловив, у нас тут річка поряд. У когось яйця брали, у когось - молоко.

Зараз я знову їжджу, працюю, заробляю гроші. Треба якось виживати.