Ми пенсіонери, живемо удвох з чоловіком у місті Дружківка Донецької області. Ми нікуди не виїжджали і не думаємо виїжджати.

Медичної допомоги немає ніякої, бо нікуди звертатись; фахівців немає, всі роз’їхались. Самі викарабкуємось, як можемо. 

Дякую, гуманітарна допомога від Фонду Ріната Ахметова хороша. Дякую, що нам допомагають. Я не очікувала, що так допомагатимуть.

Ми-то ще нічого, а от дітям як жити? Мої онучки онлайн навчаються, важкі уроки, немає у дітей вихідного. Увечері темно - не випускаємо, бо страшно. А дитя весь день сидить удома за уроками, обидві відмінниці. 

Жаль мені дітей. Ми життя своє прожили, нам із чоловіком по 70 років, а дітей та онуків шкода.

Ось зараз літає – не знаємо, що. Коли над будинком пролітає, я почала закривати вуха. Таке враження, що голова розірветься. Коли спокійно, то гаразд.