До всіх історій

Варвара Савелівна Кузнєцова

вік: 68

«Мрію бачити своїх дітей і онуків»

Живе в селі Гранітне. Під час обстрілів 2015 року не залишила свій дім, бо доглядала за своїм чоловіком-інвалідом, який втратив обидві ноги.

Страх у нас і така безпорадність. Ну що, врешті-решт, це коли-небудь закінчиться?

Нещастя з чоловіком сталося понад тридцять років тому. Лікарі його абияк зібрали, 17 операцій він переніс. Він накульгував, але був на ногах.

А два з половиною роки тому в нього утворився в нозі тромб і почала нога чорніти. Війна почалася тут. Його оперували, відрізали ногу вище коліна, потім і другу теж. Тепер він без обох ніг, цукровий діабет. Я йому колю ліки щодня й доглядаю.

Тут блокпост. Стріляють дуже часто. Буквально позавчора вранці рано, десь о четвертій чи п'ятій такий обстріл був, що це взагалі… Давно не було, щоб так сильно стріляли тут. Уже нікуди ми не ховаємося, звикли. У мене й підвалу такого немає, щоб ховатися.

Страх у нас і така безпорадність. Ну що, врешті-решт, це коли-небудь закінчиться?

Дуже важко виживати. Я за професією швачка. Якщо якусь роботу мені принесуть, це нам на хліб. Ми пенсіонери. На пенсію й виживаємо.

Діти не поруч, допомогти не можуть. Допомагає Ріната Ахметова Фонд. Настільки вдячні ми йому! Допомогу отримуємо – там і борошно, і масло, усе. Дуже дякуємо йому, що не забуває й допомагає населенню.

Мрію, щоб мій дід був здоровий. Ноги не виростуть, але хоча б трошки, щоб він так не мучився. Мрію, щоб, нарешті, настав мир і хоча б своїх дітей ми могли бачити. Вони не можуть приїхати, і я не можу. Онуки ростуть, я їх не бачу. Уже п'ять років я не бачу своїх дітей.