У березні 2022 року ми разом із дітьми потрапили в окупацію. Майже місяць наше село було без світла, води та тепла. Воду доводилося носити з іншої вулиці, бо там була скважина, яка працювала без генератора. Це був час постійного страху за життя дітей і повного нерозуміння, що буде завтра.

Коли наше село звільнили від окупації, родина отримала останній привіт від ворога - дві ракети «Граду» зруйнували наш будинок. Це був найстрашніший день.

Підтримку ми відчули від зовсім незнайомих людей - ті, з ким я познайомилася через інтернет, надсилали одяг для моїх дітей.

Ми також допомагали іншим - збирали продукти для ЗСУ.

Нестача була лише у перші дні окупації, згодом ситуація трохи стабілізувалася.

Головною опорою для нас залишалася родина.