Віталій вивіз свою сім'ю подалі від окупованого села на Запоріжчині. Та, на жаль, там залишилися інші його родичі
До війни ми з родиною проживали у Бердянському районі, в селі Осипенко.
В перші хвилини повномасштабної війни ми спали, як і всі. О п’ятій ранку прогриміли вибухи - тоді ми і поняли, що все почалося.
Найбільше нас підкосило матеріальне питання. Ціни сильно злетіли.
Ми давно хотіли виїжджати, але остаточно наважилися тоді, коли вирішувалось питання: віддавати дитину в школу, чи ні.
Тож я з сім’єю виїхав. Там остались брат, мати, рідні. Спочатку у нас не було грошей на евакуацію. Отже, коли назбирали, тоді і поїхали. У Василівці ночували: чекали поки нас випустять - багато там було блокпостів.
Ми спочатку були в Запоріжжі: приїхали туди у серпні, але там також бомбили. Ми почали шукати інше житло і виїхали на Івано-Франківщину. На даний час тяжко з роботою - немає роботи.
Чесно, навіть не знаю, що сказати про наше майбутнє… Мабуть, бачу його світлим. Руки-ноги є – відновимо Україну. Майбутнє однозначно я бачу в Україні - це наша земля. Будемо тут будуватися.