До війни я вже була на пенсії. Вранці 24 лютого мені подзвонила мама і сказала, щоб я ввімкнула телевізор - почалася війна. Ось так я усе й побачила, і дізналась. Ми не виїжджали, тому що нема на кого покинути будинок, господарство. Мама дуже старенька, брат її доглядає. На мамине здоров’я дуже вплинула війна. Через вибухи у неї великі проблеми зі здоров’ям.

З водою були проблеми, коли ГЕС зруйнували, а так – нам гуманітарку видають. У селі в магазині все було, гострого дефіциту не відчували. Єдине, що в нас у селі немає аптеки, - доводилося виїжджати в місто по ліки. 

На початку війни всі були в шоці, народ ще нічого не розумів. Блокпости з’явилися на дорогах, а потрібно було їхати в аптеку в місто. Машини зупинялись, і люди пропонували підвезти. У нас є дуже хороший волонтер у селі. Двічі на тиждень люди збирають смаколики та консервацію, і він їх возить на фронт.

Нам залишилась у спадок хата, і ми пустили туди жити безкоштовно переселенців із Херсонської області. 

Зараз всі дуже втомились. Спочатку ліки заспокоювали мене: серцеві засоби, валеріана. Ще чимось хочеться зайнятися, наприклад, на город вийти, квіти посадити чи щось посапати. Або щось пошити. Намагаюся на ліках не сидіти постійно. Обов’язково все закінчується, і війна закінчиться. Я в це вірю і цього чекаю.