Мені 54 роки. Я інвалід. Не працюю. Жила в місті Пологи Запорізької області. Приїхала в лікарню в Запоріжжя, щоб зробити операцію на очах,  і залишилися тут, бо моє місто окуповане. Зі мною виїхала донька. Вона вчителька. 

Російські військові зайшли в Пологи третього березня. Там досі страшне коїться. Окупанти грабують і руйнують будинки, вбивають людей. Розбили лікарні й магазини. В місті немає світла й води. 

Поки ми жили в Пологах, то харчувалися тим, що мали з городу. Готували на печі. Воду привозили пожежні машини. Хліб возили з Оріхова, а одного разу машина з хлібом не доїхала до нас: її розстріляли. Гуманітарну допомогу привозили із Запоріжжя. Люди ділилися одне з одним, чим могли. 

Хочеться повернутися додому. Наша хата поки що стоїть – тільки вікна вилетіли. Мрію, щоб скоріше настала перемога. Хочеться, щоб все було добре.