Кожен із маріупольців вірив у те, що цього не може бути. І це "не може бути" накривало кожного маріупольця. Це була лавина болю та розпачу. Дитина безперервно кричала: "Мамо, я хочу жити". Трупи ніхто не міг нормально поховати. Брат Наталії за тарілку супу у квітні виносив людей, які загинули ще у березні.