Я жила в Маріуполі. В кінці березня ракета прилетіла в мій будинок. Я з чоловіком переїхала до сина. У місті не було світла, води й газу. Ліки у мене були з собою. Продукти ми їли потроху, щоб на всіх вистачало. Маріуполь бомбили з авіації. Це було найстрашніше. Я ховалась та чекала, куди прилетить. 

Я з чоловіком виїхала з міста вісімнадцятого березня. Ми пенсіонери, тож росіяни нас не чіпали. Молодих чоловіків окупанти обшукували. 

З чоловіком ми приїхали до Запоріжжя. Там нас поселили до дитячого садка, нагодували та дали змогу помитись. Потім ми поїхали далі. 

Зараз я живу в Кам’янському. Невістка з онукою - за кордоном. Мій будинок у Маріуполі знесли, але я все одно хочу додому.