У перші дні війни моя донька залишалась в Харкові. Я дуже хвилювалась та чекала, коли вона зможе звідти виїхати. На третій день війни донька виїхала. 

Я встигла запастись продуктами. Змогла навіть допомогти людям не померти з голоду. У квітні я виїхала до Вінницької області, де мою родину тепло зустріли. Надали багато допомоги. Я була приємно вражена. Через півроку я з родиною повернулась додому, а восени 2024 року ми виїхали знову. Лінія фронту наближається до міста. Зараз ми знову перебуваємо у Вінницькій області. 

Я не розумію, як стала можливою війна у сучасному світі. Ми ж прагнемо до покращення світу, але росіяни на нас напали. У мене повне нерозуміння. 

Я би хотіла, аби настав мир. Вірю, що Україна буде квітучою країною.