До нас у село заходило дуже багато техніки і ворожих солдат. Окупували нас повністю. Людей у центр не пускали, ходили по хатах, перевіряли документи, щось шукали. 

Ми сім місяців були окуповані. Ліків не було, води в нас також не стало, насос згорів. А тоді вже пізніше окупанти нам воду возили в бочці. Світло також відключали. Вони обстріляли сусіднє село, куди ми під’єднані до світла. А потім, коли відходили, то вони все підірвали, і ми ще чотири місяці сиділи без світла. Газу також не було. Доїдали те, що мали в погребі, але вижили.

Шокували обстріли. Росіяни касетними снарядами стріляли по всіх вулицях. Був приліт із танка до нас у двір: погоріли і сараї всі, і сінник. У нас велика пасіка - на 300 сімей. У пасіку влучило. 

Чотири корови було: одну поранило, а інших усіх убило. Ми потім вивозили. Ще й не було чим вивезти, то вони вже воняли… Шок, звісно, ще не пройшов. 

У мене ще й мати була хвора, 74 роки. Треба було до неї бігати під обстрілами. А 5 грудня вона померла, не пережила цього всього. До неї був приліт прямо в хату. Хати немає взагалі.

Звісно, морально дуже важко, але все проходить, час плине. Чекаємо на перемогу. У нас діти є, онуки, і хочеться, щоб у них усе було добре. Хочеться, щоб вигнали окупантів з нашої землі.