У березні Олена втратила маму. Вона хворіла ще до війни, а останнім часом її стан погіршився ще більше. Їй надали відповідну медичну допомогу, проте врятувати не змогли

Мені 55 років. Ми з чоловіком живемо у Мирнограді Донецької області. Нікуди не виїжджали. Коли почалася війна, я доглядала хвору маму. Їй було 82 роки. Вона розуміла, що почалася війна. Оскільки жила не з нами, а в сусідньому будинку, то ми найняли їй доглядальницю і попередили, що не зможемо прийти у разі обстрілів. Вона померла восьмого березня. Навряд чи на її смерть вплинула війна. Мама дуже хворіла. У нас працювали й лікарні, й аптеки, можна було лікаря викликати і всі необхідні препарати купити. Їй робили необхідні уколи, однак хвороба була тяжкою, мамі не вдалося вижити.

Я мрію про мирне небо над головою і щасливе життя без війни.

А так у мене все є: і будинок, і робота. Мені більше нічого не потрібно – тільки миру й спокою в Україні.

Я працюю на насосній станції, увесь цей час ходила чергувати й подавати воду. Чоловік вдома, він пенсіонер. Сестра працює на шахті.