Я прокинулась, мені мама подзвонила і сказала, що почалася війна. Це неможливо передати. Я дуже боялась вибухів. Спочатку ми бігали до підвалу, але потім ми вже розуміли, де відліт, де приліт, і не завжди перебували в укритті. Виживали завдяки запасам продуктів, які були.

Моєму братові було дуже лячно. Ми втрьох з бабусею і братом виїхали до Запоріжжя. Тут нас прихистили знайомі. Наша мама залишилась у Пологах, там же і залишились наші домашні улюбленці.

Мама категорично не захотіла виїжджати і зараз залишається під обстрілами.

Але у нас у Запоріжжі теж буває гучно, спокою немає. Відволікає кіно: дивлюся його дуже багато, і стає легше.

Намагаємось вірити в краще. Раніше ми один одного не так цінували, зараз намагаємось допомогти один одному.