Мені 38 років. Я жив зі своєю сім’єю в Маріуполі.
У перший день війни дружина пішла на роботу, а я залишився з сином вдома. Я працював на Лівому березі, який обстрілювали з першого дня, тому туди було небезпечно їхати. Ми одразу запаслися продуктами й водою.
Коли вже стало зрозуміло, що ми в оточенні, що місто повністю знищать, хотіли виїхати, але не мали свого автомобіля. 15 березня я побачив, як містом рухаються автоколони.
Нам пощастило, що знайшлися люди, які погодилися взяти нас з собою.
Вже коли виїхали, дізналися, що наш будинок згорів. У Маріуполі залишилися мої батьки і сестра. З ними довго не було зв’язку. Потім стало відомо, що сестрі з чоловіком вдалося виїхати. Мама загинула: в неї влучив снаряд. А тато залишився в окупації. У нього немає нічого, навіть документів. Ще й стан здоров’я погіршився. Його доглядають родичі.
