У мене своє фермерське господарство: 70 голів великої рогатої худоби, свині, корови. Тікати не було куди, хто б доглядав за тваринами? Коли почалися бомбардування, ми якраз сіяли на полях, а тим часом скидали бомби. Була дуже небезпечна зона — на межі бойових дій. Поруч із фермою прилітало.

Перший день війни я пам’ятаю чітко. Прийшов на завод - і там мені сказали, що почалася війна. Я навіть не думав, що таке можливо. Через кілька днів почалися обстріли. 7 березня техніку на фермі сильно пошкодили, авіанальоти були постійні. 

Діти ховалися під комбайнами, трактори побило, комбайн посікло осколками. 

Але найстрашніше сталося, коли я втратив маму: вона вийшла в посадку нарвати груш для компоту, і стався приліт. Мама загинула у мене на очах. Моя родина залишилася поруч: дружина, дочка та син. Ми ховалися по підвалах під час обстрілів. 

Зараз ситуація трохи легша. Господарство тримаємо. Землю розміновуємо: троє-четверо людей йдуть, дивляться під ноги, знаходять снаряди і викликають саперів. Дуже важко, але якось виживаємо.

Думаю, війна надовго. Швидкого завершення не бачу, на жаль, це може тягнутися роками. Але дуже хочеться перемоги, щоб наша країна була незалежною, вільною і багатою. Щоб діти мали змогу добре пожити.