До війни я мешкала в Запорізькій області. 26 лютого село окупували, і з того моменту моє життя різко змінилося. Більше тижня довелося жити в підвалі. Там було темно, тісно, страшно. 

Евакуація була важкою. Я майже дві доби їхала до Запоріжжя. 

Колони обстрілювали, і страшно було кожну хвилину, але мені пощастило доїхати. 

З Запоріжжя донька забрала мене до Полтави, де зараз і живу.

Найбільше шокувала сама війна. Неможливо повірити, що у наш час на нашій землі відбуваються такі страшні речі, і стільки людей гине щодня. 

Я продовжую працювати вчителем дистанційно, викладаю онлайн. Про майбутнє думаю з тривогою. Коли закінчиться війна, сподіваюся повернутися додому, якщо квартира вціліла. Зараз у ній проживають росіяни. На зарплату вчителя купити нове житло неможливо.

Я сподіваюсь, що все буде добре. А поки життя триває день за днем, мрію залишитися живою і повернутися додому.