Спочатку були пів року окупації. Ми виїхали з Вовчанського району за допомогою зеленого коридору. Коли наші захисники звільнили наш район, ми повернулися до рідного дому. Трохи пожили там, але знову довелось евакуюватися до міста Харків через новий наступ.

Ми були просто в жаху. Перелякані, виснажені, діти дуже боялися. З перших днів ми знову опинилися під обстрілами. Це страшні спогади, які неможливо стерти.

Діти прокинулися від вибухів і почали питати - мама, що це? Я не стала їм брехати, сказала як є - почалася війна.

Всі дні в окупації і той день, коли ми виїжджали з неї, назавжди залишаться в пам’яті. Страх, невідомість, постійна напруга. Після всього пережитого у мого сина почалися панічні атаки. Війна залишила слід не лише на наших домівках, а й у дитячих серцях.