Мені 66 років. Я живу в місті Нікополь. Про початок війни дізналася з телебачення. Не вірила, поки не почула перші вибухи. Після того як росіяни захопили атомну електростанцію, їх постійно чути. І до нашого міста долітали снаряди. Було дуже страшно. Доводилося сидіти у підвалі.
Мама померла. Вона дуже переживала. Їй було 86 років. До мене приїжджали дві сестри і брат із Сєвєродонецька. Брат – інвалід. Він виїхав за кордон.
Старша сестра повернулася в Сєвєродонецьк. З нею немає зв’язку. Моя старша донька з трьома онучками виїхала в Німеччину. Вони хочуть повернутися після війни.
Я залишилася одна. Працюю охоронницею на заводі. Пораюся на городі. Намагаюся якомога рідше дивитися телевізор.
Хочеться, щоб швидше закінчилася війна, але мені не віриться, що це станеться цього року.
