Початок війни я зустріла вдома. Я прокинулася від незрозумілих звуків. Згодом виявилося, що то були вибухи. Ми живемо між Чорнобаївкою та Кульбакиним...

Найстрашніша подія, яку довелося пережити -  це 8 місячна окупація, нестача ліків, їжі, грошей і продуктів харчування.

На щастя ми завжди робили продовольчі запаси, тож не голодували. Але найбільше не вистачало хліба. 

Деякі сміливці виривалися польовими дорогами щоб привезти у село хліб.

Ми живемо разом у своєму будинку. Лише мама не витримала переживань. У неї стався інсульт, на щастя вона вижила. Не зважаючи на те, що виїзду у лікарню не було.

Я маю роботу. Я вчитель. Змінювати професію не планую.

Про війну нагадують сліди бмп та БТР біля воріт. Вони ще досі не згладилися на землі.