Мені 56 років. Ми ВПО, виїхали з Лисичанська з чоловіком і мамами: моїй 76 років, чоловіковій – 82. Ми з чоловіком маємо інвалідності. 5 квітня 2022 року ми виїжджали без нічого - швидко тікали, бо Лисичанськ дуже обстрілювали, авіабомби сипалися на голову. Мама чоловіка не рухалася, ми її забрали з собою. Тепер потрібно все спочатку починати.

Мешкали в Павлограді майже два роки, тепер переїхали в Новотроїцьке. Тут орендуємо житло і чекаємо перемогу, щоб повернутися додому, в Лисичанськ. 

Отримуємо гуманітарну допомогу, гроші нам дають ООН, Червоний Хрест допомагав. 

Наш племінник 20-річний два роки як загинув під Куп’янськом, єдиний син у матері був. Героям Слава! Чекаємо перемогу і мріємо, щоб наші всі хлопці повернулися додому і щоб Україна жила. Я мрію тільки про нашу перемогу і мир в нашій країні.