меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
До всіх історій
Анна Купрійова

«Мама! Представляешь, мы были на улице. А можно еще? И нас никто не убьет?»

переглядів: 118

Купрійова Анна, 15 років,

Краснопільська ЗОШ І-ІІІ ступенів, село Красне Поле

Есе «День, коли для мене почалася війна»

У світі багато чарівних куточків. Але для мене найлагідніше світить сонечко саме на Луганщині. Бо, як пише Ганна Гайворонська, «Луганщина – світанок України! Земля життя мого й моїх батьків». Але сім років тому, літнього ранку 2014 року, трапилася біда – в Луганський край де-факто прийшла війна.

У мене, восьмирічної життєрадісної дівчинки, слово «війна» асоціювалося з образом прадідуся Євгена. Саме від нього я чула про те, як він воював, як був поранений, як пройшов усі воєнні страхіття, і, виживши, повернувся в рідний край з перемогою.

Ті спогади я слухала, немов казку, – занадто складно було у них повірити. Тому й сприймала війну, як те, що було колись, як минуле. І ніяк не могла уявити, що війна і для мене стане реальністю.

В якійсь мірі мені пощастило більше, ніж багатьом моїм ровесникам. Я не зіштовхнулася з війною безпосередньо. Моє село знаходиться на значній відстані від зони бойових дій. До нас долинали лиш відголоски війни.

Так коли вітер доносив канонаду вибухів з місця воєнних дій або з полігонів, де велися навчання військових, я з дитячою наївністю була впевнена, що то гуркіт грому. Тільки бентежив занепокоєний погляд тата. І мама в такі моменти пригортала якось по-особливому, ніби від чогось затуляючи.

Перше усвідомлення того, що трапилося невідворотне, прийшло, мабуть, з теленовин. Вдома телевізор був постійно увімкненим, батьки не пропускали жодної інформації про те, що відбувалося на Донеччині і Луганщині. І з часом слова збройний конфлікт, антитерористична операція, бойові дії, втрати українських військ на роки стали частиною нашого життя. А я усвідомила, що на луганській землі гинуть люди.

Знаковою для мене стала поїздка до Луганська. Я дуже любила це місто, і раділа кожній можливості його відвідати. Але те, що я побачила, перевернуло світ. Незнайоме слово «блокпост» стало реальністю. А з ним колючий дріт, металеві їжаки, чоловіки з націленою на нас зброєю, перелякані обличчя проїжджаючих врізалися в мою свідомість.

Вразив і Луганськ. Місто ніби завмерло, панувала тривога і невизначеність. Того дня я востаннє бачила свою хрещену. Бо, як виявляється, війна здатна розлучати з рідними людьми.

Потім до нас приїхала мамина подруга Ольга з чотирирічною Полінкою, бо залишатися в Щасті було небезпечно. Дівчинка була налякана, здригалася від найменшого шуму. А коли виходили на прогулянку, вона дивувалася: «Мама! Представляешь, мы были на улице. А можно еще? И нас никто не убьет?»

І майже щоночі вона прокидалася з плачем від кошмарів, причиною яких була війна. А мені хотілося розрадити її і хоч якось допомогти.

Таке відчуття з’являлося потім ще не раз. У вересні наш клас поповнився новими учнями. Ми довідалися, що їхні родини змушені були покинути свої домівки. Вони теж втікали від війни, рятуючи життя своє та своїх близьких.

Ці діти були з різних міст і селищ, у кожного була своя життєва історія. Але лихо нас об’єднало у дружній колектив. З часом родини внутрішньо переміщених осіб роз’їхались. Залишилася одна дівчинка Настя. І я дякую долі за те, що ми познайомились. Бо ми стали найкращими подругами.

Сьогодні я добре розумію різницю між війною і миром. І з упевненістю можу сказати, що війна несе з собою розлуку і смерть, біль і сльози, відчай і порожнечу.

Але що ж таке мир?.. Мир у сучасному світі?.. Мир для мене особисто?.. По-перше, це душевний спокій і фізична безпека. Це той стан дійсності, де немає місця насильству, стражданням, несправедливості.

По-друге, це цінність, без якої усе інше втрачає сенс. Це надійне майбутнє, світло радості, здійснення мрій.

Ми – покоління, яке морально і фізично не було готове до війни. Але ми – покоління, яке здатне навчитися цінувати мир і відновити його на Луганщині.

Красне Поле 2014 Текст Історії мирних діти безпека та життєзабезпечення діти Обстріли Луганська Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
Facebook twitter
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій