Мені 38 років. Живу в селі Євгенїівка Миколаївської області. Маю трьох діток. Зараз не працюю.

Мені зателефонувала мама і сказала: «Оля, а ти знаєш, що війна?» Я кажу: «Знаю». До нас тоді ще не дійшли воєнні дії. А потім зайшли російські війська. 

Страшно було, ми ховалися. Жили просто налякані, страшно було. Скажу чесно, я боялася. Дітей заставляла в погреб ховатися.

Нам не діставало їжі, води. Магазини зачинилися, їли те, що було в погребах. Пару місяців було дуже важко, а потім вже почали до Снігурівки їздити. Люди якось об’єдналися. Сусіди допомагали один одному. Це було приємно.

Мабуть, я навчилася себе заспокоювати тим, що станеться те, що повинно статися. Просто нервувати кожного дня немає сенсу, потрібно бути спокійною, бо в мене – діти. Я сама себе так налаштувала.