Я народилась у селі Долина Донецької області. Це Краматорський район, який зараз повністю знищений. Працювала медсестрою у Світловодську. У кінці травня виїхала, тому що жити нам уже було ніде.

Війна застала мене вдома, у Долині. Всі були в шоці. Не чекали і не думали, що вийде так надовго і по-справжньому. Це було зненацька.

Мого дому вже немає, повертатися нікуди. Людей, яких знала, уже немає в живих. Не знаю, де поховані, як поховані.

Люди, з якими працювала, спілкувалась, гинули на моїх очах. Це дуже страшно. Згадувати це все тяжко, не хочеться.

З березня 2022 у нас уже не було світла, ліків теж переважно не було, а що залишилось – продавали по шаленим цінам. Їжа і вода були.

До нас прийшли військові і сказали, щоб виїжджали. Нас не евакуювали, ми самі виїжджали. Хто як міг, так і виїжджав. Їхали колонами. Вивозили сусіди, у кого були машини. Їхали в нікуди.

Таке відчуття, що війна ніколи не закінчиться. Свого майбутнього взагалі не бачу.